Щемлива історія Ірини Левченко

Чоловік зловживав алкоголем, а відтак систематично вчиняв суперечки, погрожував дітям, а іноді вдавався до фізичного насильства до жінки. Ірина зіштовхнулася із труднощами в боротьбі з домашнім агресором за право своїх дітей на дитинство без постійних загроз і погроз.

Зверніть увагу Українка вперше виграла судову справу щодо домашнього насилля: історія, яка мотивує не мовчати

Після розлучення колишнє подружжя продовжило мешкати в одній квартирі, яку родина отримала від місцевої влади після народження трійні. Однак саме Ірина залишилась єдиним опікуном їхніх 4 дітей після офіційного розриву.

Та чоловік стояв горою й роками не бажав покидати житло, не платив аліменти й не припиняв погрози жінці й дітям. Тож Ірина не розпочала боротьбу.

Заяви в поліцію обійшлись доганою

З 2015 року Ірина почала систематично заявляти в поліцію про різні види насильства. За рік, у 2016 році, одну із заяв потерпілої поліція таки передала до суду, де дії чоловіка зрештою визнали домашнім насильством відповідно до адміністративного кодексу.

Однак чоловік-агресор отримав лише усну догану і фактично не поніс покарання, оскільки сторони начебто вирішили суперечки між собою.

Ірина почала виселяти ексчоловіка, але суд став на його бік

Та невдовзі Ірина почала через суди виселяти колишнього чоловіка, адже життя разом було нестерпним випробуванням як для неї, так і для дітей.

В Україні жінка не знайшла правосуддя, хоча дійшла аж до Верховного суду. Українська Феміда стала на бік кривдника та вирішила, що його право на житло важливіше за право дітей на нормальне існування.

Допоміг Європейський суд прав людини

Утім Ірина не зупинилася, і з допомогою жіночих організацій уже у 2019 році звернулася до Європейського суду з прав людини.

Відтак історія несподівано набирала оптимістичних обертів. У дуже короткий термін, лише за півтора року, Європейський суд із прав людини виніс рішення на користь потерпілої.


Ірина Левчук перемогла у справі домашнього насилля / Фото Українського жіночого фонду

Ірина стала першою українкою, яка виграла справу щодо домашнього насильства в Європейському суді. Рішення українських суддів визнали несправедливими. ЄСПЛ також зобов'язав Верховний суд України повторно розглянути справу Левченко.

Чому система правосуддя в Україні зазнала фіаско

Чому Ірина мала з десяток років боротися за гідне життя для себе і своїх дітей, пройти всі судові інстанції, написати з десяток заяв у поліцію та зрештою звертатися до міжнародної інстанції. Причин вистачає:

  • недосконале законодавство;
  • поверхневе ставлення державних інституцій до проблеми;
  • зрештою, невизнання суспільством самої проблеми.

Ратифікація Стамбульської конвенції

Рішенням для виправлення ситуація мала б стати ратифікація Україною Стамбульської конвенції – найбільш комплексного міжнародного документа з протидії домашнього насильства й боротьби з ним.

Справді, останнім часом Україна внесла деякі вкрай важливі зміни в законодавство, які передбачені Стамбульською конвенцією. Наприклад,

  • нарешті домашнє насильство перейшло й у розряд кримінального злочину, на рівні з адміністративним;
  • секс без згоди в шлюбі визнали таким же зґвалтуванням, як і секс без згоди не в шлюбі.
  • ввели в дію термінові заборонні приписи – це документи, які можуть виносити поліцейські безпосередньо на місці конфлікту в родині й забороняти кривднику наближатися до постраждалої особи, комунікувати й проживати з нею на термін до 10 днів.

Зверніть увагу Що робити, якщо вас зґвалтували та як побороти наслідки

Але цього вкрай недостатньо. Тож, чому важливо ратифікувати цей міжнародний документ?

По-перше, це змусить Україну вдосконалити законодавство відповідно до міжнародних стандартів, адже нині є певні недоліки.

Наприклад, нині домашнє насильство підпадає як під адміністративне, так і кримінальне законодавства. А кривдника, на якого не накладено щонайменше 2 адміністративні стягнення протягом року, не можуть притягнути до кримінальної відповідальності.

Цей недолік має виправити Стамбульська конвенція, що вимагає від країн розслідувати всі випадки домашнього насильства як кримінальні злочини.

Всі випадки домашнього насильства – кримінальний злочин / Фото Unsplash

Також конвенція рекомендує запровадити юридичну відповідальність за домагання, зокрема на робочому місці, і сталкінг (тобто нав'язливу увагу), які нині теж не регулюються законом, відтак постраждалі не можуть добитися справедливості.

Тобто, ви, ваша сестра, або донька не зможуть захистити себе від приставань на робочому місці. Стамбульська конвенція зобов'яже Україну це виправити.

Окрім того, ратифікація конвенції має стимулювати програми з розвитку мережі притулків для постраждалих, яких теж на сьогодні критично недостатньо.

На додаток, в Україні досі немає єдиного, повного й чіткого моніторингу випадків гендерно-зумовленого й домашнього насильства, відтак немає й повної статистики, зібраної за єдиним механізмом. Це також має бути виправлено.

Ці дані потрібні, щоби врешті якісно проаналізувати ситуацію з домашнім насильством в Україні, а також моніторити, наскільки ефективні ті чи інші дії з протидії домашньому насильству.

Що буде, якщо цього не зробити

Якщо не ратифікувати Стамбульську конвенцію, Україна не підпадає під контроль із боку Групи міжнародних експертів та інших країн, які, у разі порушення Україною умов конвенції, будуть тиснути на державу з метою впроваджувати корисні й правильні зміни.

Важливо Домашнє насильство під час карантину: що робити та куди звертатися, пояснила Супрун

Влада вже не раз публічно обіцяла зробити цей важливий крок – ратифікувати Стамбульську конвенцію. Тому Amnesty international закликає не зволікати й нарешті зробити життя мільйонів людей в Україні більш безпечним і якісним.