Уявімо, що медична система країни – це людина. Ось настає завершення року, тож саме час підводити підсумки минулого, усвідомлювати свій здобутий досвід, ставити цілі чи окреслювати напрямок руху на наступний рік. Що б тоді написала у підсумках 2020 року медична система України?

Читайте також Чи справді новий штам коронавірусу такий небезпечний: відповідаємо на найважливіші питання

Так, було складно. Сталася пандемія COVID-19, до якої не була готова жодна медична система у світі, стартував другий етап трансформації системи охорони здоров'я, який багато саботували, часто змінювалися міністри охорони здоров'я, тому зміни гальмувалися й не було системності у їхньому втіленні та адекватної комунікації того, що відбувається, медики змушені працювати в складних умовах невизначеності та великого навантаження, всі ці складнощі на собі й відчували пацієнти.

Позитивного мало: чим запам'ятався 2020 рік у медицині?

Постійно блокувалися закупівлі ліків та медвиробів, через що у наступному році доступ до ліків буде значно гіршим. Рік часу було втрачено на спроби повернути закупівлі назад в МОЗ України, аби взяти їх під контроль та розкрадати ці кошти. Оська матеріали, де можна почитати більше про те, як блокувався процес закупівель:

  1. Назріває повна катастрофа із закупівлями ліків та медвиробів наразі.
  2. Керівництво МОЗ блокує закупівлі життєво необхідних ліків.
  3. Медичні закупівлі 2020 – історія про те, як менш ніж за рік запороти забезпечення пацієнтів ліками, вакцинами та медичними виробами.
  • Регулярно відбувалися спроби протягнути на важливі посади "своїх" людей, аби мати ручний контроль над управлінням та, звісно, коштами. Це робив і колишній міністр Ілля Ємець, і теперішній Максим Степанов, коли прагнув поставити "свою" людину на посаду голови НСЗУ Національну службу здоров'я України через непрозорі процедури.
  • Створювалися штучні перешкоди для продовження трансформації системи охорони здоров'я, що регулярно супроводжували брехня й саботаж. Брехня про "закриття всіх лікарень через медреформу" чи "звільнення 50 тисяч медиків", які виявляється, "героїчно" зупинив президент і його уряд .
  • Відбувалися атаки на важливі інституції в системі охорони здоров'я, що уповільнювали та часом паралізували їхню роботу, наприклад, на ДП Медичні закупівлі України та НСЗУ. Замість того, аби виконувати свою роботу, вони були змушені відбиватися від цих атак, витрачаючи дорогоцінний час та втрачаючи можливості. Через такі атаки втрачено велику частину професійних та принципових кадрів, особливо в самому міністерстві.
  • На десятому місяці пандемії COVID-19 досі не налаштована система протидії поширенню вірусу та хвороби. Не функціонує система тестування та відстеження контактів, через що статистика кейсів не відповідає реальності, лікарні подекуди перевантажені й бракує кисню для пацієнтів, що його потребують, зрештою більшість коштів з фонду протидії COVID-19 пішли не на посилення медичної системи, а на будівництво доріг чи роботу поліції.
  • Дії та рішення керівництва МОЗУ у відповідь на пандемію часто розходяться з міжнародними рекомендаціями та науковими дослідженнями. За бюджетні кошти закуповують ліки з недоведеною ефективністю, що роблять в інтересах не пацієнтів, а фармвиробників. Це відбувається в той час, коли багато країн вже закупили вакцини й почали проводити масову вакцинацію проти хвороби.
  • В бюджеті на наступний рік виділено недостатньо коштів на медицину, що поставить під загрозу розвиток і взагалі нормальну роботу програми медичних гарантій, а отже доступ до гарантованих безоплатних медичних послуг для пацієнтів та покращення умов роботи для лікарів. В бюджеті й замало коштів на закупівлю вакцини проти COVID-19.

Рекомендуємо! Україні потрібна Європа, або Чому ми знову в числі аутсайдерів

Що ж позитивного приніс 2020?

Але попри всі складнощі, опір та саботаж відбулися й хороші речі. На жаль, це сталося здебільшого всупереч діям політичного керівництва країни, а не завдяки їхній діяльності.

  • Першого квітня 2020 року стартували зміни на рівні спеціалізованої медичної допомоги.

Вони нарешті розпочалися там, де їх найбільше чекали пацієнти та медпрацівники, – на рівні поліклінік і лікарень. Почала працювати програма медичних гарантій, а разом з цим з'явилася можливість для медзакладів працювати незалежно та отримувати більше коштів, а для пацієнтів – отримувати якісні медичні послуги безоплатно.

Тепер маємо безоплатні пологи та неонатальну допомогу передчасно народженим малюкам, лікування інсультів та інфарктів, хірургічні операції та дослідження для раннього виявлення раку й багато іншим послуг.

  • За направленням пацієнти можуть отримати безоплатну гарантовану медичну допомогу у будь-якому медичному закладі, який уклав договір з НСЗУ.

Окрім первинної меддопомоги, є ще 26 пакетів на проведення діагностики, лікування, реабілітацію, перебування в стаціонарі найбільш розповсюджених станів та хвороб. Крім цього, НСЗУ також оплачує медзакладам надання меддопомоги пацієнтам з COVID-19. Тут є деталізація по кожному пакету.

  • Продовжує роботу програма "Доступні ліки" для пацієнтів з бронхіальною астмою, серцево-судинними хворобами та цукровим діабетом, а ліків стає все більше.

На сьогодні пацієнти можуть отримати 264 таких лікарських засоби, 85 з них є повністю безоплатними. Отримати ліки пацієнти можуть в понад 8,5 тисяч аптек по всій країні.

  • Поступово розвивається напрямок трансплантації.

Вже цього року відбулася перша трансплантація кісткового мозку від неродинного донора, яку провели наші лікарі. Ще кілька серйозних трансплантацій відбулися в межах країни. Це означає, що з розвитком цього напрямку поступово відпадатиме необхідність робити такі операції за кордоном, що збереже час та кошти пацієнтам та їхнім родинам.

  • Продовжують роботу потужні інституції – НСЗУ та ДП Медичні закупівлі України.

Завдяки їхній роботі, принциповості та старанності позитивні зміни в медицині продовжуються. Вони відстоюють інтереси медиків та пацієнтів й вперто продовжують оберігати позитивні зміни для кожного учасника системи.

Медицина досі поза увагою

Це "сухі" факти, які лише говорять про те, як пройшов цей рік, і які перемоги та виклики стояли перед медичною системою. Але головне в цьому – це люди, які цією системою користуються, в ній працюють, її створюють та розвивають (або ж ні).

В цьому розрізі підсумки невтішні. Адже бачимо, що навіть попри те, що трансформація системи відбувається не перший рік, а потреба змін стала ще нагальнішою, зокрема через пандемію, багато людей досі не розуміють, що взагалі відбувається. Не всі медики, пацієнти, урядовці, депутати чи особливо президент розуміють як працює система, чому саме так запланована медреформа, і чому вона необхідна. Це стає причиною того, що відбувається перекидання відповідальності за ті чи інші речі, які відбуваються чи ні, рішення політичного керівництва мотивовані не турботою про українців, а думкою про рейтинги чи збагачення, загалом немає усвідомлення хто за що відповідає в системі. Зрештою, це загальне нерозуміння стає причиною того, що медицина далі залишається поза пріоритетами, і це видно з рішень, які роблять.

До речі Ілюзія контролю: яка насправді ситуація з коронавірусом в Україні?

Ось простий приклад.

Зміна системи фінансування медицини зробила медзаклади незалежними, а саме комунальними некомерційними підприємствами, власниками яких є громади.

Так, лікарні більше не отримують гроші за субвенцією за кількістю ліжок чи персоналу, а за реально надані медичні послуги громадянам. Для цього укладають договори з НСЗУ на надання різних медичних послуг за пакетами, та отримують за це кошти від НЗСУ за однаковими тарифами для всіх. Що кращі і якісніші медичні послуги надають, то більше коштів отримує медзаклад. Ось це і є роль трансформації системи. Натомість за розвиток та покращення умов та якості надання послуг відповідають громади, зокрема місцева влада. Тепер це не відповідальність абстрактної "держави", як це було в Совєцькому союзі.

Тому коли говорять про "погану медицину" водночас, не виконуючи свої повноваження, аби її покращити та розвивати – це виглядає щонайменше сумно. Це помітно з рішень на місцевому рівні, коли є нерозуміння того, що відбувається, і що саме місцева влада може бути рушієм змін в медицині. Наприклад, в бюджеті Києва на 2021 рік на охорону здоров'я виділено 5,6 млрд гривень (10% з бюджету), в той час, як, приміром, на освіту – 24,4 млрд (це 43%). Це дуже красномовно говорить про пріоритети та брак розуміння важливості галузі. Навіть в кризові часи пандемії та під час перехідного періоду медицини, що триває внаслідок трансформації системи.

З огляду на підсумки року, настанови на найближче майбутнє будуть такі: кожному нарешті зрозуміти, що відбувається в медицині, побороти спільне нерозуміння того, як працює система, усвідомити свою зону відповідальності та повноважень.

Чому це важливо?

Коли люди обирають, який комп'ютер придбати, вони читають про нього, шукають інформацію, намагаються дізнатися якомога більше, бо саме вони будуть ним користуватися, й це для них важливо. Це їхній вибір знати більше та отримати найбільш якісну та адекватну інформацію про те, що і як працює. Так само варто робити в питаннях здоров'я. Знати про те, як працює система, означає з одного боку краще піклуватися про своє здоров'я, знати свої права і вимагати їхнього дотримання, з іншого – повноцінно виконувати свої обов'язки. Не знати про це – це також вибір. Але точно не на користь власного здоров'я та здоров'я людей навколо.

До речі Коронавірусна межа 30-35 тисяч випадків на день: чому це неможливо в Україні?

Зрештою пацієнти та медики мають вимагати змін, зокрема, від місцевої влади, бо велику зону відповідальності за розвиток медицини має саме вона. Політичному керівництву країни пора припинити перекидати відповідальність, перейматися лише за рейтинги та імітувати турботу про українців. Інакше позитивних зрушень та реальних змін не відбудеться ніколи, чи вони відтермінуються на невизначений час. Цей час не минає просто так, а вимірюється у втраченому здоров'ї та життях українців.

Джерело: Facebook