Метрополітен – один з найзручніших і найшвидших видів громадського транспорту у великих і густонаселених містах. У більшості країн будувати метрополітени почали після 1900 року.

Цікаво Велика депресія: хто найбільше постраждав від руйнівної кризи у світі

Поява метро

Перші пропозиції з будівництва підземної залізниці, яка б забезпечила сполучення районів Лондона із залізничними вокзалами, були озвучені ще у 1830-х роках. Проте взялися втілювати цю ідею лише через 20 років. Причиною цього було стрімке зростання на дорогах індивідуального транспорту, що спричинило численні затори.

Так, у 1855 році, парламент затвердив будівництво під назвою "Метрополітен рейлвей". Попри фінансову підтримку компанії, яка взяла на себе проєктування спеціального рухомого складу для метрополітену, бюджетних коштів на будівництво критично не вистачало.


Будівництво тунелю / Фото Museum of London

Через брак фінансування, проєкт могли й зовсім закрити, і вибороти першість у побудові нового виду громадського транспорту цілком могли б Афіни чи Стамбул, де метрополітени з’явилися через декілька років, після Лондона.

Ситуацію врятував адвокат Лондонської міської корпорації Чарльз Пірсон. Він лобіював у муніципальному парламенті виділення коштів на проєкт і підтримав ідею будівництва. Відтак, у 1860 році, робота врешті закипіла, і на Істон Сквер був проритий перший тунель.

Як будували метро понад 150 років тому

Методи будівництва на той час дещо відрізнялися від сучасних:

  • спершу на запланованій ділянці виривали рів глибиною 10 метрі;
  • на його дно укладали залізничні колії, зводили над ними склепіння з цегли у формі арки;
  • потім всю конструкцію засипали.

Таке будівництво на довгий час спричинило містянам численні незручності, адже будівельникам доводилося перекривати дороги й навіть зносити частину інфраструктури на поверхні. Проте лондонці все витримали й 10 січня 1863 року мали змогу побачити першу лінію лондонського метрополітену.


Пасажири лондонського метро під час відкриття / Фото Getty Images

Яким був "Метрополітен рейлвей"

"Метрополітен рейлвей" налічував 7 станцій, а його довжина становила 6 кілометрів. Спершу поїзди в тунелях працювали за допомогою паровозної тяги. З цієї причини, а також через недостатню вентиляцію, від паровозного диму на станціях часто було важко дихати. Та це не стало перешкодою для пасажирів. Метрополітен дуже швидко став у Лондоні найпопулярнішим видом громадського транспорту.

Через півтора року до лондонського метро додалася ще одна гілка – "Гаммерсміт-енд-Сіті". Кількість станцій в метрополітені зросла до 13. З того часу розширення ліній не припинялося, а до кінця XIX століття метрополітен продовжили навіть за межі Лондона. Тоді вже було поширене будівництво тунелів за допомогою прохідницьких щитів, що значно спростило та пришвидшило розвиток підземної залізниці.

Вплив Другої світової

Розбудова лондонського метрополітену активно тривала й у XX столітті, допоки на терени Великобританії не прийшла Друга світова війна. У вересні 1940 року Лондон потрапив під бомбардування німецької авіації. Тоді підземні станції метро перетворилися для жителів на бомбосховища.

Читайте також Китайсько-в'єтнамська війна: чим закінчилось найкоротше протистояння в історії людства

У метрополітені знайшли притулок 175 тисяч містян. Через нього за межі міста вивозили дітей, а для частини населення облаштували вбиральні, столові та ліжко-місця. Згодом на станціях організували навіть бібліотеки й класи вечірньої школи. А одна з закритих станцій до кінця війни використовувалася як резервне місцеперебування Вінстона Черчилля.


Вінстон Черчилль / Фото Getty Images

Проте через масові скупчення людей і раптові напади ворогів такі прихистки інколи призводили до непоправного. Так, у 1943 році через тисняву, спричинену черговим авіанальотом, на станції "Бетнал Грін" загинули 173 людини і зруйновано 6 підземних станцій.

Післявоєнний період

Після війни метрополітен продовжив розвиватися. Додалося ще декілька нових ліній, і щораз більше людей обирали для пересування саме цей транспорт.

Масштабні трагедії

Проте найбезпечнішим транспортом його не називали. Неполадки та аварії траплялися на підземній залізниці доволі часто, а інколи наслідки були навіть дуже серйозними.

► Одна з найбільших аварій у лондонському метрополітені відбулася 28 лютого 1975 року на станції "Мургейт". Потяг не зміг загальмувати й на великій швидкості врізався в стіну. Внаслідок цього загинули 43 людини, а причину аварії так і не вдалося з’ясувати.

► Ще одна масштабна трагедія відбулася через 12 років на станції "Кінг-Крос Сент-Панкрас". Цього разу катастрофа не була пов’язана безпосередньо із транспортом. В ескалаторному тунелі відбулося займання, яке поширилося на вестибюль і касовий зал.

Під час пожежі загинула 31 людина. Найімовірніше вона виникла з вини одного з пасажирів, який кинув у ескалатор недопалок або сірник. А через те, що ескалатори на цій станції були старого зразка і частково виготовлені з дерева, пожежа охопила приміщення дуже швидко. Після цього прийняли рішення замінити всі дерев’яні ескалатори на металеві.
► Трагічні події мали місце у лондонському метрополітені й у XXI столітті. Так, 7 липня 2005 року тут відбулася серія терористичних актів. Впродовж 3 хвилин у трьох різних потягах під час руху прогриміли вибухи. Тоді жертвами нападу стали 39 людей.

Увага Розкішний круїз перетворився на смертельну трагедію: аварія судна "Коста Конкордія"

Та все ж підземний залізничний транспорт не втратив своєї популярності й сьогодні вважається одним із найзручніших. Після будівництва лондонського метрополітену цю ідею підхопили у десятках країн. Проте історія лондонського триває вже не одне століття, і він й до нині залишається одним із найбільших у світі.

Через неодноразові перепланування ліній і нестачу фінансування, у підземній частині британської столиці зараз пустує багато закинутих чи недобудованих станцій. Деякі з них виконують функцію ресторанів, галерей і навіть готелів.